Роль ЗМІ в різних суспільних сферах

Висвітлення проблем здоров'я

Теорія й практика формування здорового способу життя (ФЗСЖ) висуває рівень інформованості суспільства в цілому й окремих його членів, зокрема, і проблем здоров'я як єдиного із найважливіших чинників передумови успіху. Надання інформації – одна зі стратегій ФЗСЖ і, природно, її ефективність безпосередньо пов'язана й із рівнем розвитку засобів масової інформації, особливостями їх функціонування в певному соціумі.

Загальновідомо, що в наш час ЗМІ справляють найбільш вагомий вплив на громадську свідомість. Здатність швидко й майже тотально охоплювати найбільш широкі аудиторії дає їм можливість трансформувати традиційну систему духовного виробництва, і зараз у розвинутих суспільно-політичних системах панує вислів, що ті, хто володіє ЗМІ, володіють громадською думкою.

Саме за допомогою мас-медіа серед різних категорій населення (читачів, слухачів, глядачів) пропагуються певні ціннісні установки, світоглядні стереотипи та моделі поведінки, внаслідок чого спільні смаки й форми "культурного споживання" поширюються як серед привілейованих, так і малозабезпечених категорій населення. З огляду на це, у змаганні за культуру мас-медіа перебувають практично поза конкуренцією.

У мас-медіа можна знайти потрібні відомості практично з будь-якої медичної теми – у тому числі новітню й навіть сенсаційну інформацію. Також матеріали про здоров'я – порятунок для громадян, що утомилися бігати по лікарях.

Згідно з даними ведучих видавництв СНД найбільшою популярністю в останні роки користуються книги серед покупців. Саме ці книги посідають перше місце по продажах. Причому люди готові скуповувати все: від значних монографій до тонюсіньких брошурок, присвячених сумнівним методам лікування.

Якщо звернутися до "всесвітньої павутини", то можна знайти відповіді на будь-які питання. Інтернет має потрібну інформацію практично по будь-якій медичній темі – у тому числі новітню й навіть сенсаційну інформацію. По-друге, в Інтернеті можна поговорити про проблеми свого організму з необмеженою кількістю людей. По-третє, ви можете одержати консультацію фахівця, причому безкоштовно. Навряд чи варто призначати собі лікування на основі такої заочної консультації. Але нею можна підкріпити діагноз, поставлений раніше в лікарні.

У друкованих ЗМІ в рубриках "Здоров'я" можна знайти багато статей на теми: гайморит, варикозне розширення вен, схуднення без дієт. Такі статті звичайно науково-популярні, тобто не обтяжені зайвими науковими вишукуваннями й досить практичні.

Часто ці матеріали написані не лікарями, а журналістами. І поради можуть зустрічатися зовсім безглузді. Але, якщо один автор радить вам лікувати ніс соком часнику, а другий автор, по сумісництву працюючий Лор-лікарем, обурюється, говорячи, що при такому лікуванні не важко підхопити вірус, право вибору – за вами.

Багато популярних видань із проблем здоров'я свідчать про непрофесіоналізмом авторів їх авторів. Ми вважаємо, що найголовнішою ознакою матеріалів про здоров'я в ЗМІ повинна стати наукова обґрунтованість рекомендацій, що приводяться в них.

Сукупність видань і програм, що становлять систему ЗМІ, повинна бути такою, яка б створювала картину дійсності максимально повною, об'ємною, всебічною, завершеною. Тому в журналістиці виникає багато видань і програм, а всередині них – рубрик, сторінок, рубрикових передач, які звернені до різних сфер дійсності.

Їхній діапазон надзвичайно широкий ("Лісова промисловість" і "Культура", "Сад і город" і "Журнал мод", "У світі тварин" і "Здоров'я" …) Причому ці видання й програми можуть бути розраховані як на величезні регіони (країни, континенти, увесь світ), так і на локалізоване поширення в малих регіонах (екологічна сторінка для невеликого району або спортивне видання для міста).

Тематична спеціалізація видань і програм, сторінок і рубрикових передач чекає від журналістів відповідної кваліфікації, щоб усі тематично-інформаційні "ніші" були заповнені. При цьому до одного тематичного шару часто звертаються різні видання й програми – конкуруючі й (або) взаємодоповнюючі один одного.

За характером звертання до тематичних шарів варто виділити універсальні видання й канали радіо й телебачення, у поле зору яких перебувають усі сфери життя суспільства. Поряд із ними – багатопрофільні, що охоплюють ряд проблемно-тематичних ліній, зв'язаних між собою певним напрямком і характером інформації.

Формування структури системи журналістики здійснюється різними шляхами. Історично спочатку виникли окремі, широко орієнтовані видання, а потім у процесі розвитку ЗМІ стали з'являтися нові газети, журнали, програми радіо й телебачення різних тематичних, програмних і аудиторних орієнтацій. Так поступово виникає розманітність ЗМІ, виявляючи теми, які виникли у зв'язку зі станом і потребами потенційної аудиторії.

Набувають суспільної сили тільки ті видання, які виявили свою інформаційну "нішу", показавши себе як певний тип видання.

Спеціальні видання призначені для певного читача: з певним рівнем утворення, соціальним станом, професією. Суб'єкт існує тільки тому, що є адресат – читач, слухач, глядач. Головна риса аудиторії, що впливає на спеціальний публіцистичний суб'єкт, – її інформаційна вибірковість. Спеціальне видання розраховане тільки на "галузевого" читача. Однак головним завданням спеціального видання так само є залучення як можна більшої кількості читачів.

Соціальні проблеми

Проблеми взаємної відповідальності суспільства та преси продовжують залишатися дискусійними й актуальними. Там, де діяльність преси дійсно спирається на конституційні норми та правовий статус у суспільстві, вирішення цих проблем найбільш прийнятне та найменш болісне. На шляху створення української національної державності питання вироблення та закріплення правового статусу ЗМІ в суспільстві займають щільне місце в законотворчій діяльності парламенту.

Першим було прийнято закон України "Про інформацію". Цей закон закріпив право громадян України на інформацію, заклав правові основи інформаційної діяльності, визначив систему та джерела Інформації, доступ до неї й статус учасників інформаційних відносин. Закон України про "Друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" встановлює волю слова й вільне висловлення в друкованому вигляді своїх переконань, що гарантується Конституцією України. Право кожної людини на волю думки, совісті, релігії, переконань є її особистою справою й не може регламентуватися законом.

Не можна забувати, що вільне висловлення переконань є суспільним здобутком але, якщо ці переконання спрямовані проти державної влади, їх розповсюдження підлягає обмеженню в законодавчому порядку. Це загальноприйняте правило світової практики і його дотримання потрібно перш за все в цілях державної безпеки, громадського порядку здоров'я, моральності населення, а також для поваги прав і репутації інших людей. Саме тому друковане поширення ідей, що можуть завдавати шкоди державі та політиці, будь-якої пропаганди озброєного захисту "національних інтересів", закликів до національної чи релігійної ненависті кваліфікується як підбурювання до ворожнечі або насильства та суворо забороняється.

Проблема ефективності преси існує відтоді, як з'явилася газета, і саме від журналіста залежить успіх його матеріалів. Працівник ЗМІ повинний вміти майстерно передати ідею, біль, перекласти це на мову газетної публіцистики, втілити їх в оглядах і статтях, репортажах і кореспонденціях, побудованих на фактах місцевого життя. Існує ще одна умова, наскільки ідентично ідеї будуть сприйняті читачами, – лише на перший погляд вона здається незалежною від журналістів. Адже, щоб впливати на розум і почуття читачів, треба знаті їх інтелект, духовний світ, інтереси, уподобання, тощо.

Кожен редактор, підписуючи до друку черговий номер, приблизно уявляє розмір тих змін у суспільному житті, які стануться в наслідок сприйняття читачем думок і почуттів, що ними пройнятий виступ газети, прагне задовольнити інформаційні інтереси задля здійснення своїх соціальних потреб.

Коли тема торкається соціального захисту населення, то розроблятися вона повинна на соціальному матеріалі, а якщо журналіст не піде по лінії аналізу матеріальних результатів, а заглибиться в духовну, досвід показує, що ефективність матеріалів відбувається через житейські ситуації, тобто коли ідея співпадає з інтересами аудиторії.

Постійно сприймаються матеріали в основі яких лежить ситуація, протиріччя, сюжет, роздуми, коли журналіст не дає вже готові висновки, а веде пошук істини, розкриває свою логіку. Знаючи смаки, настрої читачів, досвідчений журналіст, звертатиметься до них, зіставлятиме й протиставлятиме різні позиції, дискутуватиме й згоджуватиметься.

Сучасне динамічне життя посилило соціалізуючу роль преси, яка мала в основу своєї діяльності покласти саме соціальний вимір усіх економічно-політичних і духовних процесів в умовах національного відродження.

Однак продрукувати ефективно соціальну інформацію, яка б відповідала умовам розбудови громадського суспільства, значна частина працівників засобів масової інформації нездатна, у наслідок застарілого мислення, низької національної свідомості, низького загального розвитку, безпорадності в питаннях сучасної економіки, політології, соціології й особливо комерційної діяльності.

Повідомлення, що вже відоме не принесе користі. Навряд, один і той самий матеріал читач почне вивчати по різних газетах. Тому видання, які порушують соціальні проблеми, повинні намагатися при написанні своїх статей добирати, якомога свіжішу інформацію, і використовувати яскраві стилістичні засоби. Усі це сприятиме неповторності текстів, якщо, навіть, вони порушують одну тематику.

Метою газетних публікацій є об'єктивно інформувати про суть найважливіших соціальних і політичних проблем держави.

Церква і ЗМІ

Особливість ЗМІ й їх відмінність від інших засобів комунікації полягає в тому, що з їхньою допомогою можна прямо звернутися до громадськості, минаючи такі традиційні авторитетні інститути, як церква, школа, родина. Цю їх здатність використовують політичні діячі, партії, суспільні й релігійні структури й т. п., що апелюють до таких почуттєвих, ірраціональних, емоційно-вольових елементів суспільної свідомості, як любов до Батьківщини, національно-патріотичні настрої, релігійні вірування.

Самі по собі ЗМІ не є ні інструментом руйнування, ні інструментом творення прогресу. Їх позитивна або негативна роль обумовлюється тим, які саме соціальні сили й з якою метою їх використовують. Могутність ЗМІ виражається в можливостях створення того або іншого іміджу політичної, громадської організації або релігійного руху, їхніх лідерів, а також іміджу й статусу "офіційної" і, навпаки, "іншої" релігії. Імідж можна спеціально режисирувати, вишиковувати за певним планом. Він може бути зруйнований через дрібну деталь, що вислизнула з поля зору навіть фахівців.

Церковні засоби масової інформації – є не тільки приналежністю церковним структурам або ж суспільствам і приватним особам засобу масової інформації, які доносять до свого споживача церковні новини, нагадують історію й зміст поточного свята, розповідають про ту або іншу святиню й т. п. Усе це можуть робити будь-які ЗМІ. Церковність засобів масової інформації визначається не цим, а насамперед тим, що подіям, фактам, явищам – поточними або історичним – дається не яка-небудь інша, а саме християнська, євангельська, церковна православна оцінка.

Можна виділити два аспекти впливу інститутів масової комунікації наприкінці XX – початку XXI ст. Україні на формування суспільної думки й у тому числі релігійної:

• "Внутрішній". Його особлива значимість пов'язана з тим, що кардинальні трансформації, що визначають у цілому унікальність української історії новітнього часу, неминуче відбилися на особливостях взаємин держави, суспільства (і церкви як частини суспільства) і ЗМІ.
• "Зовнішній". Його важливість визначається тим, що на порозі нового тисячоріччя відносини з неминучістю є "вписаними" у сучасні процеси глобалізації, які обумовили якісно нову комунікативну ситуацію.

Відбулися парадоксальні зміни. Поширення електронних засобів приводить до домінування усної комунікації, подібно тому, як це було в селах минулого. Якісно відмінним при цьому є глобальний рівень що відбувається. Широко відоме думка Маршала Маклюэна, який вважав, що сучасна електронна комунікативна мережа виступає аналогом центральної нервової системи людини. Це, у свою чергу, дозволяє індивідові бути спільником і відчувати наслідок, як кожної своєї дії, так і дій інших.

По суті, у навколишньому світі відбувається формування нового глобального медіа порядку, у "простір" якого включене відносно невелике число соціальних і економічних суб'єктів. Щодо культурно-релігійної само ідентифікації це виглядає як розмивання конфесіональних границь, як тенденція до уніфікації.

Так звана "єдність у різноманітті". Одночасно відбувається еволюція й рух світового співтовариства до свого нинішнього стану, коли людина поклоняється предметам власного винаходу у формі факсимільних апаратів і високошвидкісних комп'ютерів. Не для кого не буде новим, що все більша кількість людей на Заході воліють залишатися вдома й дивитися телевізор, ніж ходити у щонеділі до церкви. Те ж саме ми спостерігаємо й в Україні, особливо з появою "церковних трансляцій".

Похід до церкви для більшості радіо- і телепарафіян стає винятковою подією, як говориться, "через нестаток". Характерна в цьому зв'язку поява на українському ринку не тільки православного, але й специфічного протестантського продукту, адресованого віртуальній аудиторії ("Радіоцерква", "Інтернет-Церква" і ін.). Самі назви говорять за себе. Церква, що відстоює свою консервативну, конфесіональну й історично унікальну позицію, будучи носієм національної й культурної ідеї й традиції українського народу, є найголовнішою у цьому плані.

При цьому Церква як суспільний інститут, безсумнівно, зобов'язана глибоко вивчати й аналізувати закономірності, за якими живе "глобальне село" для того, щоб ефективно доносити Вічну Істину сучасними адекватними засобами. Держава ж, відповідно до Біблії, як друга галузь установленої Богом влади, для того й існує, щоб піклуватися про суспільне благо своїх громадян, допомагати й співпрацювати із Церквою.

Список використаної літератури

1. Алексеев В. Г. Ценностные ориентации личности и проблема их формирования. М., 1999.

2. Багдикян Б. Монополия средств информации. – М: Прогресс, 1987.

3. Багиров Э. Г Место телевидения в системе СМИП: Учебное пособие. – М: Изд-во МГУ, 1976.

4. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М, 2003 г. – с. 24–27.

5. Богомолова Н. Н. Массовая коммуникация и общение. М., Знание., 1988.

6. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация. ‑ М.:Наука, 1986.

7. Бурдье П. О телевидении и журналистике. – М., 2003 – Ст. 29.

8. Ворошилов В. В. Журналистика. Издание2. Пб., 2002.

9. В зеркале критики: из истории изучения художественных возможностей массовой коммуникации. – М: Искусство, 1985.

10. Засоби масової інформації. Українське законодавство. – К., 1995.

11. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А. 3. Москаленка. – К., 1997.

12. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації. – К., 1993.

13. Коновченко С. В. Общество-СМИ – власть. – Ростов-на-Дону: СКАГС, 2001.

14. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000. С. 349,

15. Компьютерная газета, №18. – Киев, 2002. – С. 3

16. Копиленко О. Л. Влада інформації. – К., 1991.

17. Любивый Я. В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития/АН Украины, Ин‑т философии. – Киев: Наукова думка, 1993.

18. Корконосенко С. Г. Основы журналистики. М., 2001.

19. Королько В. Основи паблік рілейшнз. – К., 1997.

20. Миронченко В. Я. Інформаційне радіомовлення України. – К., 1996.

21. Москаленко А. З. Вступ до журналістики. -К., 1997.

22. Нечай О. Ф. Ракурсы: о телевизионных коммуникациях и эстетике. ‑М., 1990.

23. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики. Издание 2. М., 1998.

24. Связи с общественностью в политике и государственном управлении/ Под общ. ред. В. С. Комаровского. – М.: РАГС, 2001.

25. Сидоренко И. В. Тренинг влияния ипротивостояние влиянию. -СПб.: Речь, Санкт – Петербург, 2003.

Сім'я

Сім’я є об'єктом дослідження багатьох наук – історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмету і методу. Соціологія сім’ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень різних наукових галузей і носить міждисциплінарний характер. Специфіка сім’ї в соціології полягає в тому, що сім’я одночасно виступає у двох іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, якій регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, – з іншого.

Підкреслюю, що соціологія сім’ї і шлюбу - це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім^’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Найважливішими об'єктами вивчення соціології сім’ї є шлюб і сім’я.

Шлюб – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється.

Шлюб – це традиційний засіб формування сім’ї і суспільного контролю за нею, одне з знарядь, шляхів, засобів самозбереження і розвитку суспільства.

Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує статеве життя між чоловіком і жінкою (а зараз вже в деяких країнах дозволені і одностатеві шлюби), встановлює подружні і батьківські права й обов'язки. При оформленні шлюбу все частіше практикується укладання шлюбного контракту. 3а процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на світські та церковні. В залежності від того, чи зареєстровані вони офіційно, шлюби поділяються на юридичні та громадянські. На фоні загального зростання соціальної напруги у нас поширюються такі феномени шлюбно-сімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення та ін.

Залежно від форми шлюбу виділяють: моногамію і полігамію, яка, у свою чергу, існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками), або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Ще однією формою шлюбу є груповий шлюб – між декількома чоловіками та декількома жінками. Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп). Так ендогамія була характерною для кастової системи в Індії. Найбільш відомим правилом ендогамії є заборона кровозмішування (інцест), яка виключає шлюби або статеві зв’язки між особами, що є близькими кровними родичами. Майже в усіх суспільствах, зазначає з цього приводу Н. Смелзер, це правило стосується відносин між дитиною і одним з батьків, а також між братом і сестрою. Він же підкреслює, що в західних країнах ендогамія в обмеженому виді існує всередині расових груп (наприклад, американських негрів), релігійних груп (наприклад, іудаїстів) і соціальних класів (наприклад, людей з аристократичним походженням).

На перший погляд дивним є те, що, як підкреслює Н. Смелзер, у більшості суспільств віддається перевага полігінії. Джордж Мердок у 1949 р. дослідив багато суспільств і встановив, що в 145 з них існувала полігінія, в 40 переважала моногамія і лише у двох спостерігалася поліандрія. Інші суспільства не відповідали жодній з даних категорій Оскільки в більшості суспільств співвідношення чоловіків та жінок складає приблизно 1:1, полігінія не знаходить широкого розповсюдження навіть в тих суспільствах, де вона вважається більш бажаною.

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а таких інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

Сім’я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов^’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Звертаю увагу курсантів, що сучасна сім’я часто визначається як інституйована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров’я дітей, їх соціалізацію та виховання.

Звертаю увагу курсантів на те, що щодо типів сім’ї то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я (від лат.nucleus – ядро).

Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім’я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї – розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежне від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва члени подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.

За типом владних структур виділяються патріархальні сім’ї (де переважає влада чоловіків над іншими членами сім’ї) та матріархальні (де влада належить жінці і матері). В останні роки відбувається перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою майже порівну).

За вибором місця проживання молодих соціологи вичленовують патрілокальне (коли молода виходить з своєї сім’ї і живе в сім’ї чоловіка або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть з батьками жінки або поблизу них) та неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживання вважається нормою на Заході, але порівняно рідко зустрічається деінде. Г. МЕРДОК, який дослідив проблеми шлюбу у 250 суспільствах світу, лише в 17 з них виявив розповсюдженість неолокального місця проживання. Стосовно України, - то преважна більшість молодих сімей живе з батьками. Це пов’язано не так з традиціями української сім’ї, як з браком коштів у молодих для винаймання, а тим більше купівлі чи будівництва власного помешкання.

За родоводом і наслідуванням майна найбільш розповсюдженим є родовід за чоловічою лінією. В декотрих випадках родство визначається за жіночою лінією (коли майно матері відходить доньці, а основну підтримку молодому подружжю надає брат жінки). Сімейна система, заснована на двобічному родоводі, прийнята у 40% світових культур.

Досліджуючи шлюбно-сімейні відносини, соціологія сім’ї використовує такі категорії:

• умови та спосіб життя;
• структура сім’ї;
• спосіб мислення (сімейна ідеологія);
• етапи життєвого циклу сім’ї.

Умови життя сім'ї – це сукупність факторів макросередовища (загальні соціальні умови), мезо- і мікросередовища (середовище розселення і найближче соціальне оточення).

Загальні соціальні умови поділяються, в свою чергу, на:

• -соціально-економічні (рівень розвитку сфери обслуговування, розвитку дитячих дошкільних закладів, обсяг і структура товарообігу, реальних доходів населення взагалі і сім^’ї зокрема, рівень розвитку системи охорони здоров’я і медичного обслуговування, число робочих місць, які дозволяють використовувати жіночу і підліткову працю, число робочих місць з неповним робочим днем або пільговими умовами праці для підлітків і неповнолітніх тощо);
• соціально-політичні (політика уряду, органів державної влади, профспілок та інших громадських організацій по відношенню до сім^’ї з метою її стабілізації, підвищення виховного потенціалу і т. ін. );
• соціально-культурні (система діючих в суспільстві правових, моральних норм, цінностей та ідеалів, взірців діяльності і поведінки; засоби зберігання і розподілу соціальної інформації, соціального знання, кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей; викладання курсів етики і психології сімейного життя в дошкіллі і школі; частота, обсяг і зміст передач, програм і публікацій про сім’ю в засобах масової інформації тощо);
• демографічні (чисельність і темпи приросту населення або його депопуляції, статевий і віковий склад населення, його розподіл за типами регіонів; міграційні процеси і переселення; розподіл населення за етнічними і територіальними спільнотами);
• екологічні умови (природньо-географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості і санітарно-гігєнічні умови життєдіяльності, ступінь забруднення оточуючого середовища);
• соціально-психологічні (загальний стан свідомості людей, їх ставлення до світу і свого безпосереднього оточення; соціальні установки, інтереси і ціннісні орієнтації, що визначають життєву позицію і поведінку людей в суспільстві; ставлення до шлюбу і сім’ї).

Ці загальносоціальні умови впливають на життєдіяльність сім’ї опосередковано, через фактори мезо- і мікросередовища. Адже сім’я, як правило, вступає у взаємодію з ширшими соціальними спільнотами та інститутами, здійснює контакти з рідними, сусідами, друзями. До конкретних характеристик середовища безпосереднього проживання сім’ї належать (згідно з М. Мацковським), наступні:

• ступінь урбанізованості середовища розселення сім’ї (тип населеного пункту - місто, село, число жителів);
• характеристики зайнятості населення (тип підприємств, їх розподіл між державними, приватними, комерційними структурами, рівень кваліфікації і освіти, який вимагається, використання чоловічої, жіночої, підліткової праці, дефіцит чи надлишок робочої сили);
• демографічна структура середовища розселення;
• етнічні характеристики середовища розселення;
• кількісні і якісні характеристики сфери обслуговування;
• доступність дошкілля;
• кількісні і якісні характеристики культурно-освітніх закладів, спортивних споруд;
• характеристики закладів системи охорони здоров’я.

Звертаю увагу курсантів на те, що при аналізі соціального оточення вирізняються основні соціальні характеристики друзів, знайомих, рідних і представників референтних груп, а також їх норми і цінності в сфері шлюбно-сімейних відносин: установки на число дітей в родині, професійну зайнятість жінок, характер сімейного дозвілля, характеристики сімейного споживання тощо.

Підкреслюю, що під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносини влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв’язку з цим авторитарні сім’ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім’ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного.

Наголошую, що важливим зрізом структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш вагомим вважається встановлення міжособистісних каналів комунікації і характеру їх функціонування. Структура комунікації суттєво впливає на всі сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжям як на стадії формування сім’ї, так і на більш пізніх етапах сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволеність шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім'єю її виховних функцій.

Звертаю увагу курсантів на те, що існує також рольова структура сім’ї. Вона пов'язана з виконанням кожним членом сім’ї певний ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Така структура характеризує систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до традицій і звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистому досвіді членів сім’ї.

Підкреслюю, що можна виділити чотири основні ролі індивіда-члена сім’ї: щодо суспільства в цілому (роль члена суспільства), виробничої діяльності індивіда (роль виробника), за його неформальними контактами з друзями, знайомими, сусідами (роль товариша) і з родичами (сімейна роль), у вивченні сімейно-шлюбних відносин доцільно конкретизувати роль членів сім’ї і розглядати їх зв’язок з іншими, позасімейними ролями.

Підсумовуючи сказане, підкреслюю, що соціологія сім’ї та шлюбу вивчає досить широке і різноманітне коло питань:

• типи соціальних відносин, характерні для сім’ї;
• фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;
• зв’язок сім’ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;
• суспільні функції сім’ї, її структуру та особливості як соціального інституту, психологічної групи;
• мотивацію шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів;
• інтеграцію та дезінтеграцію сім’ї;
• історичні типи та форми сімейно-шлюбних відносин, тенденції та перспективи Їх розвитку;
• умови життя сім’ї та ін.

Особливу увагу курсантів звертаю на те, що як основні соціологічні підходи до дослідження сім’ї виступають соціальний інститут і мала соціальна група. Ці підходи заявляються у специфічному баченні предмета дослідження і виборі понять.

Сім’ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з’ясувати, наскільки спосіб життя сім’ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх змін сім'ї.

При розгляді сім’ї як соціального інституту вивчаються:

• суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних відносин, узагальнені характеристики сімейної поведінки груп населення в різних економічних і культурних умовах, вплив суспільних потреб та характер відносин та спосіб життя сім’ї;
• причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім’ї в тих чи інших умовах;
• соціальний механізм зміцнення сімейних норм і цінностей;
• ефективність реалізації інститутом сім’ї своїх основних функцій в різних ідеологічних, політичних, соціально-економічних і культурних умовах;
• співвідношення зразкових сімейних норм і цінностей, а також реальної поведінки членів сім’ї тощо,

На думку М. Мацьковського, соціолога-дослідника цікавить перш за все взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних і неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних відносин. Одні норми, обов’язки і права носять юридичний характер і регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов’язання батьків стосовно дітей і один до одного, про мінімальний вік вступу до шлюбу, про юридичні підстави для розірвання шлюбу, про права і обов’язки колишнього подружжя, пов’язані з утриманням і вихованням дітей, володіння майном після розірвання шлюбу і т. ін./.

Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціям. До них належать норми залицяння, шлюбного відбору і дошлюбної поведінки, розподіл влади і обов'язків між подружжям, характер сімейного дозвілля тощо. Така ж моральна регламентація розповсюджується на процес розлучення, відносини з рідним й друзями.

Як мала соціальна група сім’я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають відносини між індивідами, які склад сім’ю.

При розгляді сім’ї як малої соціальної групи вивчаються:

• характеристики групи в цілому: цілі та завдання сімейної групи, склад і структура сім’ї, соціально-демографічний склад сім’ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії сімейної групи, структура влади, комунікації в сім’ї тощо.
• характеристики зв’язків і відносин сімейної групи з більш широкими суспільними системами в межах соціальної структури суспільства. Тут насамперед слід виділити функції сім’ї щодо суспільства.
• цілі, завдання і функції стосовно до індивіда, групова регуляція поведінки та взаємодії індивідів у сім’ї, груповий контроль, групові санкції тощо, сімейні цінності, норми та зразки поведінки, включення індивіда в сім’ю, його задоволеність перебуванням у сім’ї, функціональними вимогами та ін.

Звертаю увагу курсантів, що кожна з двох парадигм у вивченні сім’ї має свою специфіку: внутрішні зв'язки всередині сім’ї досліджуються крізь призму понять, що характеризують малу групу; парадигма соціального інституту орієнтована насамперед на зовнішні зв’язки.

Сім’я проходить ряд етапів, послідовність яких складаєте сімейний, або життєвий цикл сім’ї. Виділяється різна кількість фа цього циклу:

• утворення сім’ї - вступ у перший шлюб;
• початок дітонародження - народження першої дитини;
• завершення дітонародження - народження останньої дитини;
• "порожнє гніздо" - вступ у шлюб і виділення із сім’ї останньої дитини;

• припинення існування сім’ї – смерть одного із подружжя.
  Звертаю увагу курсантів, що до специфічних обставин, в яких формується, живе, функціонує сім’я, належать: місце проживання (регіон поселення); соціально-класова та етнічна належність; матеріальні становище; рівень освіти і культури членів сім’ї; традиції, цінності, на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім’ї; стартова позиція, тобто моральна й економічна база, на якій будується кожна сім'я і від якої багато в чому залежить її здатність до консолідації, згуртування, інтеграції.
  В Україні налічується понад 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. – в міських поселеннях і 5,8 млн. – в сільській місцевості. Кількість сімей зростає швидше чисельності населення, що відбиває тенденції відокремлення молодих сімей і скорочення її величини як серед міського, так і серед сільського населення. Частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – бездітних – 10%.
  Нині в Україні переважають прості сім’ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім’ї такого типу припадає майже 75%. А от сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім'ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари.
  Процеси етнічної асиміляції приводять до утворення етнічно змішаних сімей, які об’єднують осіб різних національностей. У міських поселеннях, де більше можливостей для міжнаціонального спілкування, частка їх майже у три рази більша, ніж на селі.
  Звертаю увагу курсантів на те, що складний характер сім’ї як соціального утворення зумовлює наявність різноманітних підходів до її вивчення. Разом з тим їх можна об’єднати в декілька груп залежно від того, в якій якості розглядається сім’я.
  Методологія символічного інтеракціонізму розглядає сім’ю як малу соціальну групу .Сім’я розуміється тут як сукупність соціальних ролей, які виникають і реалізуються у взаємодії її членів, зумовлюючи займані ними позиції. У більшості таких досліджень сім’я ототожнюється з відносно закритою системою яка має досить слабкі зв’язки з оточуючими її інститутами, організаціями, групами. Тому інституціональний і культурний аспект сім’ї практично не аналізується. Цей напрямок акцентує увагу на дослідженні ролей і статусів, міжстатусних відносин в процесі комунікації, конфліктів, прийнятті рішень тощо.
  Близькою до нього є інша спроба розгляду стосунків в сім’ї – конфліктологічний підхід, представники якого звертають увагу передусім на складний суперечливий характер сімейних відносин, на рольові і статусні конфлікти між членами родини і т. ін. Деякі дослідники акцентують увагу на аналізі порядку розподілу влади всередині сім’ї, надаючи особливого значення механізмові прийняття рішень. Як правило, відзначають вони, ті члени сім’ї, що володіють більшими матеріальними засобами, одержують в ній більшу владу. Сучасний варіант теорії конфлікту, що стосується сім’ї, запропонований Х. Хартманн. Для неї сім’я - це "місце боротьби. Сім’я стає полем бою, де відбуваються конфлікти щодо перерозподілу засобів, в тому числі і щодо праці в домашньому господарстві та виховання дітей. Як вважає Xартманн, більш важкі обов’язки жінки по домашньому господарству являються формою експлуатації, яка склалася всередині капіталістичної патріархальної системи. Ця теорія носить назву “марксистсько-феміністської”, бо наголошує на експлуатації жінки-робітниці з боку чоловіка-капіталіста, в руках якого сконцентровані економічні засоби. Отже, в центрі уваги цієї конфліктологічної парадигми є напруження і боротьба всередині сім’ї.
  Звертаю увагу курсантів на те, що оскільки погляд на сім’ю як на малу соціальну групу лише нещодавно став домінуючим, то більш поширеними є соціологічні концепції, де сім’я розглядається як соціальний інститут і у ширшому плані – як соціальна система.
  Найбільш характерними тут є моделі сім’ї, розроблені в межах структурного функціоналізму. Його представник Т. Парсонс виходить з точки зору про універсальний характер нуклеарної сім’ї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, пов’язане з вирішенням організаційних завдань, та емоційне. Відтак соціальні система нуклеарної сім’ї уявляється Парсонсом у вигляді сукупні таких ролей:
  - чоловік/батько - жінка/мати
  - син/брат - донька/сестра
  Інструментальне лідерство закріплюється за роллю "чоловік/батько", емоційне – за роллю "жінка/мати". Функціональне завданні підтримки емоційного балансу між всіма членами сім’ї, необхідної для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям, з а кріпленого шлюбом. Соціальна система сім’ї, згідно з Парсонсом, носить тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сім’ї. Модель Парсонса базувалась на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сім’ї, тобто відсутності сталих міцних зв’язків членів сім’ї з своїми батьками та іншими кровними родичами. Згідно цієї моделі лише один член родини – мужчина/чоловік/батько здійснює зв’язок між сім’єю і економікою суспільства; праця жінки істотної ролі для життя родини не має.
  Звертаю увагу на те, що дослідження сім’ї в США у 60-70-спростували багато положень Парсонса, перш за все його тезу про ізольований характер нуклеарної сім’ї. Було доведено, що зв’язки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних сімей, що в розвинутих країнах досить розповсюджені великі (а не лише нуклеарні сім’ї, які складаються з 3-4 поколінь. Е. Ботт виявила наступну закономірність: чим у більш широкий соціальний контекст включена сім’я, тим менше розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сім’я аналізується з точки зору її пристосування до більш широкої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості і міцності сім’ї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині сімейного кола.
  Цю прогалину надолужує конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в сім’ї, але й між сім’єю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами і органі ями. Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання засобів, якими володіє сім’я, – члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома їжею, звареною жінкою, чи в кафе або ресторан). Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх – між сім’єю та її соціальним оточенням.
  Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі .
  Інституціональний підхід дозволяє розглядати сім’ю як соціальну систему, яка е одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сім’ї переходить до суспільства. В цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він поділяє.
  У західній соціологічній думці є ще один напрямок, який розглядає сім’ю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та її концепція сім’ї базується на визнанні всезагальності законів еволюції та природного відбору .Другий важливий вихідний пункт соціобіологів – ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закладена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди об’єднуються в сім’ях, але стратегія відтворення у чоловіків і жінок е відмінною. Для чоловіків характерним є прагнення і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, з рештою, є притаманним для всіх самців у природі). Жінки ж зосереджуються на клопотах про виживання потомства; їх родинний внесок є вищим, ніж у чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сім’ях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож, соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива сім’ї, основи конфлікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти – неминучі.
  В межах радянської соціології сім’я розглядалась насамперед як соціальний інститут. В СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів будувалась, виходячи з мети забезпечення максимально можливої зайнятості населення (в тому числі жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір сім’ї досить часто ставав негативним фактором в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської людини: при пошуках праці і розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому і медичному обслуговуванню, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсійному забезпеченні тощо. Як слушно зазначає О. Дудченко, зменшення сім’ї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда, уніфікації способу життя і мислення, зведенню сімейних та інших групових інтересів до "особистих" (на противагу "суспільним”), полегшенню, в кінцевому результаті, маніпуляції поведінкою індивідів і цілих груп людей.
  Нині у вітчизняній соціології посилюється інтерес до сім’ї як малої соціальної групи. Це багато в чому пояснюється т руйнація тоталітарного режиму і болючий перехід до якісно ново суспільства, який супроводжується кризовими явищами, зробив сім’ю одним з центральних осередків життя людини, зумовив його зростаючу приватизацію. Сім’я в сучасних умовах перетворюється на "острівець безпеки", притулок і схованку від усіх потрясінь перехідного періоду. На часі, очевидно, і вироблення нового типу стосунків сім’ї і суспільства, заснованого на рівноправності і партнерстві, на взаємодії і взаємній повазі.
  Література:
  1. Абдулатипов Н.Т. Человек, нация, общеетво. – М., 199І.
  2. Антонов А.И., Вориеов АЛ. Кризис семьи и пути его преодоления. – М., 1999.
  3. Антонов А., Медков В. Социология семьи. – М., 1996.
  4. Дарко И.В. Современный брак: проблемы и гармония. – М., 1990.
  5. Зацепин В.Й. Молодая семья. – К., 1991.
  6. Кратний словарь по социологии. – М.. 1988.
  7. Лавриненко В., Нартов Н. Основи социологических знаний. – М., 1995.
  8. Мацковекий М.С. Социология семьи: Проблемы теории, методологии и методики. – М., 1989.
  9. Піча В.М. Соціологія. – К., 2000.
  10. Піча В.М.Соціологія сім’ї. – Львів, 1995.
  11. Смелзер Н. Социология. – М., 1994.
  12. Современная западная социология: Словарь. – М., 1990.
  13. Социология: Наука об обществе. – Харьков, 1996.
  14. Соціологія. - К., 1999.
  15. Тадевосян З.В. Словарь-справочник по социологии и политологии. – М., 1996.
  16. Тощенко Ж.Т. Социология. – М., 1994.
  17. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.
  18. Якуба Е.А. Социология. – Харьков, 1996.

Глобальні проблеми людства

Війна в Іраку та ЗМІ

Гендерна соціалізація

Гендерна соціалізація особистості

Гендерні уявлення особистості формуються під впливом гендерних стереотипів - набору загальноприйнятих норм і суджень, що стосуються існуючого в суспільстві становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Гендерні стереотипи закріплюють існуючі гендерні розбіжності і стають завадою до змін у сфері гендерних відносин

Гендерна соціалізація - це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначено для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Гендерні ролі - норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов'язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Засвоєння індивідом культурної схеми гендера відбувається через конструювання розходжень між статями. Соціалізація чоловіків і жінок формується в різних соціально-психологічних умовах. Гендерна соціалізація включає дві взаємозалежні частини:

• освоєння прийнятих моделей чоловічого і жіночого поводження, відносин, норм, цінностей і стереотипів;
• вплив соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому визначених суспільством правил і стандартів поводження для чоловіків і жінок.

Засвоюються, насамперед, колективні, загальнозначущі норми. Вони стають частиною особистості і підсвідомо нею керують. Уся інформація, що пов'язана із диференційованим поводженням, відбивається у свідомості людини у вигляді гендерних схем. Основні агенти соціалізації - соціальні групи і контексти: родина, однолітки, засоби масової інформації, робота, клуби за інтересами, церква.

Механізмами для здійснення гендерної соціалізації є:

• диференціальне посилення, коли прийнятне гендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне - карається соціальним несхваленням;
• диференціальне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в близьких їй групах - родині, серед однолітків, у школі - і починає наслідувати прийняте там поводження.
• Суспільство при формуванні статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність - маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела гендерного конфлікту лежать у дитинстві. Так, дівчинки-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у сім разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор, у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.
  Статево-рольова соціалізація проводжується протягом усього життя людини, тільки з дорослішанням росте самостійність у виборі цінностей і орієнтирів. У деяких ситуаціях люди можуть переживати гендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.
  Головна роль у гендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку установ, утворених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування гендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.
  Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване гендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов можливе формування у молодої людини гендерної чуйності і культури.
  На становлення гендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, пропагуючи ідеї рівності, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні телепередачі.
  Велику допомогу у досягненні гендерної рівності надають різноманітні благодійні організації і фонди, підтримуючи організацію конкурсів, семінарів, тренінгів, надаючи гранти для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій.
  Роль особистості учителя у відтворенні гендерних стереотипів учнів
  Стиль викладання, форми відносин у навчальній аудиторії впливають на гендерну соціалізацію учнів. За результатами багатьох досліджень, учителі по-різному ставляться у процесі навчання до хлопчиків і дівчинок. Педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, дівчинок - до слухняності і старанності, охайному зовнішньому вигляду; із хлопчиками проводиться більше індивідуальних занять, їм присвячується більше часу, ніж дівчинкам. У сучасній школі панують форми викладання, що спираються на маскулінні засоби спілкування. Так, іспити у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочують виявлення мужності.
  За результатами останніх наукових досліджень, на гендерну соціалізацію активніше стали впливати нові форми навчання, у яких відмовляються від муштри, агресії на користь м'якості. делікатності та поваги. Учні/учениці та викладачі виступають партнерами, що спільно й активно планують зімни, оцінюють якість досягнутого, відкрито обговорюють конфлікти і знаходять способи їхнього вирішення. Сама організація навчального процесу припускає відкритість і гнучкість, можливість експериментів і альтернативних рішень поряд із традиційними. Малий розмір груп забезпечує індивідуальний контакт і скорочує владну дистанцію. Схований навчальний план при цьому випадку «працює» на формування толерантності, сприяє критичному мисленню, творчості і повазі до людської гідності.