Висвітлення проблем здоров'я
Теорія й практика формування здорового способу життя (ФЗСЖ) висуває рівень інформованості суспільства в цілому й окремих його членів, зокрема, і проблем здоров'я як єдиного із найважливіших чинників передумови успіху. Надання інформації – одна зі стратегій ФЗСЖ і, природно, її ефективність безпосередньо пов'язана й із рівнем розвитку засобів масової інформації, особливостями їх функціонування в певному соціумі.
Загальновідомо, що в наш час ЗМІ справляють найбільш вагомий вплив на громадську свідомість. Здатність швидко й майже тотально охоплювати найбільш широкі аудиторії дає їм можливість трансформувати традиційну систему духовного виробництва, і зараз у розвинутих суспільно-політичних системах панує вислів, що ті, хто володіє ЗМІ, володіють громадською думкою.
Саме за допомогою мас-медіа серед різних категорій населення (читачів, слухачів, глядачів) пропагуються певні ціннісні установки, світоглядні стереотипи та моделі поведінки, внаслідок чого спільні смаки й форми "культурного споживання" поширюються як серед привілейованих, так і малозабезпечених категорій населення. З огляду на це, у змаганні за культуру мас-медіа перебувають практично поза конкуренцією.
У мас-медіа можна знайти потрібні відомості практично з будь-якої медичної теми – у тому числі новітню й навіть сенсаційну інформацію. Також матеріали про здоров'я – порятунок для громадян, що утомилися бігати по лікарях.
Згідно з даними ведучих видавництв СНД найбільшою популярністю в останні роки користуються книги серед покупців. Саме ці книги посідають перше місце по продажах. Причому люди готові скуповувати все: від значних монографій до тонюсіньких брошурок, присвячених сумнівним методам лікування.
Якщо звернутися до "всесвітньої павутини", то можна знайти відповіді на будь-які питання. Інтернет має потрібну інформацію практично по будь-якій медичній темі – у тому числі новітню й навіть сенсаційну інформацію. По-друге, в Інтернеті можна поговорити про проблеми свого організму з необмеженою кількістю людей. По-третє, ви можете одержати консультацію фахівця, причому безкоштовно. Навряд чи варто призначати собі лікування на основі такої заочної консультації. Але нею можна підкріпити діагноз, поставлений раніше в лікарні.
У друкованих ЗМІ в рубриках "Здоров'я" можна знайти багато статей на теми: гайморит, варикозне розширення вен, схуднення без дієт. Такі статті звичайно науково-популярні, тобто не обтяжені зайвими науковими вишукуваннями й досить практичні.
Часто ці матеріали написані не лікарями, а журналістами. І поради можуть зустрічатися зовсім безглузді. Але, якщо один автор радить вам лікувати ніс соком часнику, а другий автор, по сумісництву працюючий Лор-лікарем, обурюється, говорячи, що при такому лікуванні не важко підхопити вірус, право вибору – за вами.
Багато популярних видань із проблем здоров'я свідчать про непрофесіоналізмом авторів їх авторів. Ми вважаємо, що найголовнішою ознакою матеріалів про здоров'я в ЗМІ повинна стати наукова обґрунтованість рекомендацій, що приводяться в них.
Сукупність видань і програм, що становлять систему ЗМІ, повинна бути такою, яка б створювала картину дійсності максимально повною, об'ємною, всебічною, завершеною. Тому в журналістиці виникає багато видань і програм, а всередині них – рубрик, сторінок, рубрикових передач, які звернені до різних сфер дійсності.
Їхній діапазон надзвичайно широкий ("Лісова промисловість" і "Культура", "Сад і город" і "Журнал мод", "У світі тварин" і "Здоров'я" …) Причому ці видання й програми можуть бути розраховані як на величезні регіони (країни, континенти, увесь світ), так і на локалізоване поширення в малих регіонах (екологічна сторінка для невеликого району або спортивне видання для міста).
Тематична спеціалізація видань і програм, сторінок і рубрикових передач чекає від журналістів відповідної кваліфікації, щоб усі тематично-інформаційні "ніші" були заповнені. При цьому до одного тематичного шару часто звертаються різні видання й програми – конкуруючі й (або) взаємодоповнюючі один одного.
За характером звертання до тематичних шарів варто виділити універсальні видання й канали радіо й телебачення, у поле зору яких перебувають усі сфери життя суспільства. Поряд із ними – багатопрофільні, що охоплюють ряд проблемно-тематичних ліній, зв'язаних між собою певним напрямком і характером інформації.
Формування структури системи журналістики здійснюється різними шляхами. Історично спочатку виникли окремі, широко орієнтовані видання, а потім у процесі розвитку ЗМІ стали з'являтися нові газети, журнали, програми радіо й телебачення різних тематичних, програмних і аудиторних орієнтацій. Так поступово виникає розманітність ЗМІ, виявляючи теми, які виникли у зв'язку зі станом і потребами потенційної аудиторії.
Набувають суспільної сили тільки ті видання, які виявили свою інформаційну "нішу", показавши себе як певний тип видання.
Спеціальні видання призначені для певного читача: з певним рівнем утворення, соціальним станом, професією. Суб'єкт існує тільки тому, що є адресат – читач, слухач, глядач. Головна риса аудиторії, що впливає на спеціальний публіцистичний суб'єкт, – її інформаційна вибірковість. Спеціальне видання розраховане тільки на "галузевого" читача. Однак головним завданням спеціального видання так само є залучення як можна більшої кількості читачів.
Соціальні проблеми
Проблеми взаємної відповідальності суспільства та преси продовжують залишатися дискусійними й актуальними. Там, де діяльність преси дійсно спирається на конституційні норми та правовий статус у суспільстві, вирішення цих проблем найбільш прийнятне та найменш болісне. На шляху створення української національної державності питання вироблення та закріплення правового статусу ЗМІ в суспільстві займають щільне місце в законотворчій діяльності парламенту.
Першим було прийнято закон України "Про інформацію". Цей закон закріпив право громадян України на інформацію, заклав правові основи інформаційної діяльності, визначив систему та джерела Інформації, доступ до неї й статус учасників інформаційних відносин. Закон України про "Друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" встановлює волю слова й вільне висловлення в друкованому вигляді своїх переконань, що гарантується Конституцією України. Право кожної людини на волю думки, совісті, релігії, переконань є її особистою справою й не може регламентуватися законом.
Не можна забувати, що вільне висловлення переконань є суспільним здобутком але, якщо ці переконання спрямовані проти державної влади, їх розповсюдження підлягає обмеженню в законодавчому порядку. Це загальноприйняте правило світової практики і його дотримання потрібно перш за все в цілях державної безпеки, громадського порядку здоров'я, моральності населення, а також для поваги прав і репутації інших людей. Саме тому друковане поширення ідей, що можуть завдавати шкоди державі та політиці, будь-якої пропаганди озброєного захисту "національних інтересів", закликів до національної чи релігійної ненависті кваліфікується як підбурювання до ворожнечі або насильства та суворо забороняється.
Проблема ефективності преси існує відтоді, як з'явилася газета, і саме від журналіста залежить успіх його матеріалів. Працівник ЗМІ повинний вміти майстерно передати ідею, біль, перекласти це на мову газетної публіцистики, втілити їх в оглядах і статтях, репортажах і кореспонденціях, побудованих на фактах місцевого життя. Існує ще одна умова, наскільки ідентично ідеї будуть сприйняті читачами, – лише на перший погляд вона здається незалежною від журналістів. Адже, щоб впливати на розум і почуття читачів, треба знаті їх інтелект, духовний світ, інтереси, уподобання, тощо.
Кожен редактор, підписуючи до друку черговий номер, приблизно уявляє розмір тих змін у суспільному житті, які стануться в наслідок сприйняття читачем думок і почуттів, що ними пройнятий виступ газети, прагне задовольнити інформаційні інтереси задля здійснення своїх соціальних потреб.
Коли тема торкається соціального захисту населення, то розроблятися вона повинна на соціальному матеріалі, а якщо журналіст не піде по лінії аналізу матеріальних результатів, а заглибиться в духовну, досвід показує, що ефективність матеріалів відбувається через житейські ситуації, тобто коли ідея співпадає з інтересами аудиторії.
Постійно сприймаються матеріали в основі яких лежить ситуація, протиріччя, сюжет, роздуми, коли журналіст не дає вже готові висновки, а веде пошук істини, розкриває свою логіку. Знаючи смаки, настрої читачів, досвідчений журналіст, звертатиметься до них, зіставлятиме й протиставлятиме різні позиції, дискутуватиме й згоджуватиметься.
Сучасне динамічне життя посилило соціалізуючу роль преси, яка мала в основу своєї діяльності покласти саме соціальний вимір усіх економічно-політичних і духовних процесів в умовах національного відродження.
Однак продрукувати ефективно соціальну інформацію, яка б відповідала умовам розбудови громадського суспільства, значна частина працівників засобів масової інформації нездатна, у наслідок застарілого мислення, низької національної свідомості, низького загального розвитку, безпорадності в питаннях сучасної економіки, політології, соціології й особливо комерційної діяльності.
Повідомлення, що вже відоме не принесе користі. Навряд, один і той самий матеріал читач почне вивчати по різних газетах. Тому видання, які порушують соціальні проблеми, повинні намагатися при написанні своїх статей добирати, якомога свіжішу інформацію, і використовувати яскраві стилістичні засоби. Усі це сприятиме неповторності текстів, якщо, навіть, вони порушують одну тематику.
Метою газетних публікацій є об'єктивно інформувати про суть найважливіших соціальних і політичних проблем держави.
Церква і ЗМІ
Особливість ЗМІ й їх відмінність від інших засобів комунікації полягає в тому, що з їхньою допомогою можна прямо звернутися до громадськості, минаючи такі традиційні авторитетні інститути, як церква, школа, родина. Цю їх здатність використовують політичні діячі, партії, суспільні й релігійні структури й т. п., що апелюють до таких почуттєвих, ірраціональних, емоційно-вольових елементів суспільної свідомості, як любов до Батьківщини, національно-патріотичні настрої, релігійні вірування.
Самі по собі ЗМІ не є ні інструментом руйнування, ні інструментом творення прогресу. Їх позитивна або негативна роль обумовлюється тим, які саме соціальні сили й з якою метою їх використовують. Могутність ЗМІ виражається в можливостях створення того або іншого іміджу політичної, громадської організації або релігійного руху, їхніх лідерів, а також іміджу й статусу "офіційної" і, навпаки, "іншої" релігії. Імідж можна спеціально режисирувати, вишиковувати за певним планом. Він може бути зруйнований через дрібну деталь, що вислизнула з поля зору навіть фахівців.
Церковні засоби масової інформації – є не тільки приналежністю церковним структурам або ж суспільствам і приватним особам засобу масової інформації, які доносять до свого споживача церковні новини, нагадують історію й зміст поточного свята, розповідають про ту або іншу святиню й т. п. Усе це можуть робити будь-які ЗМІ. Церковність засобів масової інформації визначається не цим, а насамперед тим, що подіям, фактам, явищам – поточними або історичним – дається не яка-небудь інша, а саме християнська, євангельська, церковна православна оцінка.
Можна виділити два аспекти впливу інститутів масової комунікації наприкінці XX – початку XXI ст. Україні на формування суспільної думки й у тому числі релігійної:
- "Внутрішній". Його особлива значимість пов'язана з тим, що кардинальні трансформації, що визначають у цілому унікальність української історії новітнього часу, неминуче відбилися на особливостях взаємин держави, суспільства (і церкви як частини суспільства) і ЗМІ.
- "Зовнішній". Його важливість визначається тим, що на порозі нового тисячоріччя відносини з неминучістю є "вписаними" у сучасні процеси глобалізації, які обумовили якісно нову комунікативну ситуацію.
Відбулися парадоксальні зміни. Поширення електронних засобів приводить до домінування усної комунікації, подібно тому, як це було в селах минулого. Якісно відмінним при цьому є глобальний рівень що відбувається. Широко відоме думка Маршала Маклюэна, який вважав, що сучасна електронна комунікативна мережа виступає аналогом центральної нервової системи людини. Це, у свою чергу, дозволяє індивідові бути спільником і відчувати наслідок, як кожної своєї дії, так і дій інших.
По суті, у навколишньому світі відбувається формування нового глобального медіа порядку, у "простір" якого включене відносно невелике число соціальних і економічних суб'єктів. Щодо культурно-релігійної само ідентифікації це виглядає як розмивання конфесіональних границь, як тенденція до уніфікації.
Так звана "єдність у різноманітті". Одночасно відбувається еволюція й рух світового співтовариства до свого нинішнього стану, коли людина поклоняється предметам власного винаходу у формі факсимільних апаратів і високошвидкісних комп'ютерів. Не для кого не буде новим, що все більша кількість людей на Заході воліють залишатися вдома й дивитися телевізор, ніж ходити у щонеділі до церкви. Те ж саме ми спостерігаємо й в Україні, особливо з появою "церковних трансляцій".
Похід до церкви для більшості радіо- і телепарафіян стає винятковою подією, як говориться, "через нестаток". Характерна в цьому зв'язку поява на українському ринку не тільки православного, але й специфічного протестантського продукту, адресованого віртуальній аудиторії ("Радіоцерква", "Інтернет-Церква" і ін.). Самі назви говорять за себе. Церква, що відстоює свою консервативну, конфесіональну й історично унікальну позицію, будучи носієм національної й культурної ідеї й традиції українського народу, є найголовнішою у цьому плані.
При цьому Церква як суспільний інститут, безсумнівно, зобов'язана глибоко вивчати й аналізувати закономірності, за якими живе "глобальне село" для того, щоб ефективно доносити Вічну Істину сучасними адекватними засобами. Держава ж, відповідно до Біблії, як друга галузь установленої Богом влади, для того й існує, щоб піклуватися про суспільне благо своїх громадян, допомагати й співпрацювати із Церквою.
Список використаної літератури
1. Алексеев В. Г. Ценностные ориентации личности и проблема их формирования. М., 1999.
2. Багдикян Б. Монополия средств информации. – М: Прогресс, 1987.
3. Багиров Э. Г Место телевидения в системе СМИП: Учебное пособие. – М: Изд-во МГУ, 1976.
4. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М, 2003 г. – с. 24–27.
5. Богомолова Н. Н. Массовая коммуникация и общение. М., Знание., 1988.
6. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация. ‑ М.:Наука, 1986.
7. Бурдье П. О телевидении и журналистике. – М., 2003 – Ст. 29.
8. Ворошилов В. В. Журналистика. Издание2. Пб., 2002.
9. В зеркале критики: из истории изучения художественных возможностей массовой коммуникации. – М: Искусство, 1985.
10. Засоби масової інформації. Українське законодавство. – К., 1995.
11. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А. 3. Москаленка. – К., 1997.
12. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації. – К., 1993.
13. Коновченко С. В. Общество-СМИ – власть. – Ростов-на-Дону: СКАГС, 2001.
14. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000. С. 349,
15. Компьютерная газета, №18. – Киев, 2002. – С. 3
16. Копиленко О. Л. Влада інформації. – К., 1991.
17. Любивый Я. В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития/АН Украины, Ин‑т философии. – Киев: Наукова думка, 1993.
18. Корконосенко С. Г. Основы журналистики. М., 2001.
19. Королько В. Основи паблік рілейшнз. – К., 1997.
20. Миронченко В. Я. Інформаційне радіомовлення України. – К., 1996.
21. Москаленко А. З. Вступ до журналістики. -К., 1997.
22. Нечай О. Ф. Ракурсы: о телевизионных коммуникациях и эстетике. ‑М., 1990.
23. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики. Издание 2. М., 1998.
24. Связи с общественностью в политике и государственном управлении/ Под общ. ред. В. С. Комаровского. – М.: РАГС, 2001.
25. Сидоренко И. В. Тренинг влияния ипротивостояние влиянию. -СПб.: Речь, Санкт – Петербург, 2003.
Комментариев нет:
Отправить комментарий